![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Після так званого “перемир’я” в зоні АТО кожен другий день приносить звістки про загибель українських військових. Наших полеглих не так багато, як у 2014-му та на початку 2015 року, однак кожна така втрата змушує серце щеміти.
Адже нині кожного загиблого воїна можна взнати на ім’я, подивитися йому у вічі на прижиттєвих фото (можливо, зроблених смартфоном за кілька миттєвостей до смерті), дізнатися біографію.
Деякі ЗМІ з посиланням на неназваних військових стверджують, ніби штаб АТО, ГШ та Міноборони приховують реальні втрати, і насправді вбитих під мінометним дощем – у рази чи й у десятки разів більше.
Це вочевидь не відповідає дійсності. Адже в кожного загиблого є бойові побратими, у них – мобілки, доступ до соцмереж, волонтерів, журналістів.
“Новинарня” зібрала з відкритих джерел дані про загиблих (бойові втрати) в АТО у листопаді 2016 року.
Ми нарахували їх 16 чи 17. Водночас офіційно, у зведеннях речників Міноборони на щоденних брифінгах, було оголошено про 12 загиблих військовослужбовців Збройних сил України.
Чому така розбіжність?
По-перше, на жаль, військове відомство досі так і не враховує позастистемних добровольців, зокрема з ДУК “ПС”, які теж воюють на передовій, гинуть, але не легалізуються в ЗСУ чи інших силових структурах.
По-друге, в одному з випадків штаб АТО чомусь не згадав хлопця, який помер у шпиталі після важкого поранення і 20 днів боротьби за життя.
По-третє, хоча війна, відома як АТО, де-факто є спільною операцією силових відомств, речники МОУ оголошують майже завжди втрати лише Збройних сил. Хоча інших брифінгів про події на фронті більше ніхто не проводить. Тож у листопаді не було “охоплено” смерть розвідника з полку поліції особливого призначення “Дніпро-1”.
Також є питання до розмежування бойових і небойових втрат – грубо кажучи, чи винен у загибелі бійця ворог, чи це наслідок більш прозаїчних обставин.
У решті випадків дані збігаються.
Знеособленість, безіменність – ось головна проблема цих брифінгів, які за два з половиною роки для багатьох українців перетворилися на “білий шум” інформаційного простору. Плюс-мінус кількість обстрілів, ротація назв одних і тих самих населених пунктів – і лише цифри втрат замість постатей живих людей. Співчуття в нікуди.
Так, фахівці скажуть, що рідні й близькі загиблих мають дізнаватися про втрату найдорожчої людини належним чином, від колег по службі із досвідом у царині психології. А не з екранів телевізорів чи через треті руки.
Так. Однак лихо в тім, що офіційний штаб не повідомляє про імена полеглих і через кілька днів після оповіщення рідних.
А варто було б це робити. Це знак шани, світова практика останньої воєнної почесті. Особливо коли втрати – одиничні, а не масові.
Ми маємо знати імена, бачити лиця героїв чи просто самовідданих людей, які стали на захист країни й віддали за неї найдорожче – життя.
А поки що їх доводиться відшукувати через соцмережі, місцеві та інші ЗМІ.
“Новинарня” вдячна за велику справу в цій царині, яку робить блогер Ян Осока, радниця голови Дніпропетровської облдержадміністрації Тетяна Губа, інші волонтери, журналісти, посадові особи.
Подивіться ж у вічі загиблим у листопаді. Ціною їхнього життя Україна ще на місяць залишилася вільною і захищеною.
Хай грає ця сумна пісня…
( 17 імен )
Адже нині кожного загиблого воїна можна взнати на ім’я, подивитися йому у вічі на прижиттєвих фото (можливо, зроблених смартфоном за кілька миттєвостей до смерті), дізнатися біографію.
Деякі ЗМІ з посиланням на неназваних військових стверджують, ніби штаб АТО, ГШ та Міноборони приховують реальні втрати, і насправді вбитих під мінометним дощем – у рази чи й у десятки разів більше.
Це вочевидь не відповідає дійсності. Адже в кожного загиблого є бойові побратими, у них – мобілки, доступ до соцмереж, волонтерів, журналістів.
“Новинарня” зібрала з відкритих джерел дані про загиблих (бойові втрати) в АТО у листопаді 2016 року.
Ми нарахували їх 16 чи 17. Водночас офіційно, у зведеннях речників Міноборони на щоденних брифінгах, було оголошено про 12 загиблих військовослужбовців Збройних сил України.
Чому така розбіжність?
По-перше, на жаль, військове відомство досі так і не враховує позастистемних добровольців, зокрема з ДУК “ПС”, які теж воюють на передовій, гинуть, але не легалізуються в ЗСУ чи інших силових структурах.
По-друге, в одному з випадків штаб АТО чомусь не згадав хлопця, який помер у шпиталі після важкого поранення і 20 днів боротьби за життя.
По-третє, хоча війна, відома як АТО, де-факто є спільною операцією силових відомств, речники МОУ оголошують майже завжди втрати лише Збройних сил. Хоча інших брифінгів про події на фронті більше ніхто не проводить. Тож у листопаді не було “охоплено” смерть розвідника з полку поліції особливого призначення “Дніпро-1”.
Також є питання до розмежування бойових і небойових втрат – грубо кажучи, чи винен у загибелі бійця ворог, чи це наслідок більш прозаїчних обставин.
У решті випадків дані збігаються.
Знеособленість, безіменність – ось головна проблема цих брифінгів, які за два з половиною роки для багатьох українців перетворилися на “білий шум” інформаційного простору. Плюс-мінус кількість обстрілів, ротація назв одних і тих самих населених пунктів – і лише цифри втрат замість постатей живих людей. Співчуття в нікуди.
Так, фахівці скажуть, що рідні й близькі загиблих мають дізнаватися про втрату найдорожчої людини належним чином, від колег по службі із досвідом у царині психології. А не з екранів телевізорів чи через треті руки.
Так. Однак лихо в тім, що офіційний штаб не повідомляє про імена полеглих і через кілька днів після оповіщення рідних.
А варто було б це робити. Це знак шани, світова практика останньої воєнної почесті. Особливо коли втрати – одиничні, а не масові.
Ми маємо знати імена, бачити лиця героїв чи просто самовідданих людей, які стали на захист країни й віддали за неї найдорожче – життя.
А поки що їх доводиться відшукувати через соцмережі, місцеві та інші ЗМІ.
“Новинарня” вдячна за велику справу в цій царині, яку робить блогер Ян Осока, радниця голови Дніпропетровської облдержадміністрації Тетяна Губа, інші волонтери, журналісти, посадові особи.
Подивіться ж у вічі загиблим у листопаді. Ціною їхнього життя Україна ще на місяць залишилася вільною і захищеною.
Хай грає ця сумна пісня…
( 17 імен )
