Новий ритуал

В Україні новий ритуал. Сини та доньки приїжджають з Європи на короткі літні канікули до татусів. Тобто — до мене. І так само до майже всіх моїх приятелів.

Коли вони приїжджають, чомусь йде дощ. Це диво, але вам здається, що ви розсталися з ними лише позавчора. Ви дуже боялися, що вони ніколи більше в житті вас не візьмуть за руку. Але вони беруть. В іншій вашій руці — їхня валіза, вже не дитяча, а зовсім доросла.

Вони вас вчать окремим словам на якійсь дивній для вас мові. Чеській, данській або португальській. Ви знали, що голландською «огірок» це «огурк»? Ви взагалі будете багато розмовляти про важливе. Тату, чому колір дзеркала нам здається срібним?

Зоопарк їх більше не цікавить. Натомість, вони постійно хочуть їсти. Їхні мами у месенджері пояснюють: так і треба, це організм, що росте. Діти впевнено відмовляються від ресторанної їжі і просять купити їм щось зовсім жахливе. Мівіну, сємкі і особливо шаурму.

Повітряна тривога їх якось не лякає. Вони сприймають її як особливий звук українського вояжу. Це наче цикади на морі. От тільки сирена за вікном.

Відтепер Київ — місто їхніх перших спогадів. Але не більше. Тут вони зустрічаються з друзями. Обговорюють, чим відрізняється бігмак в Берліні, Варшаві чи Стокгольмі. Дуже скоро вони повернуться туди. «Майнкрафт» скрізь працює однаково.

Коли ви їх будете проводжати, знов піде дощ. А вам буде здаватися, що ви побачитеся післязавтра. Це, звичайно, не так.
Я дуже хотів написати цей пост. Але довго не міг.

Kyrylo Chystyakov

Молодая шпана

Что сотрёт нас с лица земли...

Потому что отцы не смогли обеспечить мирное детство. В топку нас. В анналы истории. Дерзайте дальше сами! Вот только войну нужно эту закончить. Нашей общей Победой!



( Read more... )