Лонгрід про популярне непопулярне

Лонгрід про популярне непопулярне. Тим більше, що час від часу мова на цю тему все одне заходить.
Як от на днях, наприклад:
- А зі сходу всі вертаються трохи поплавлені?
- Так. Просто всі по-різному.
Як і того вечора, коли писався цей текст:
- У нас якесь “пофігістичне” ставлення до смерті, - каже один з парамедів, зайшовши в кімнату, - ми звикли до неї, і майже не реагуємо на загиблих. Здається, навіть повноцінно та щіро співчувати розучилися.
- Це психологічний блок. Нервова система захищається, щоб остаточно не поїхати кукухою, - лунає доволі очевидна та спокійна відповідь.
- Хоча коли гине хтось близький, то все одно тригерить, - наче у виправдання, що ми не остаточно “того”, доповнює перший.
Тоді нам вдень повідомили, що буде робота. Відомий характер роботи. Відомі точка та маршрут. Невідомий час, коли висуватися. Та боєць невідомий.
...десь на Сході Країни... Подальший контент "чутливий".
- Ви “200” заберете?
- Так, звичайно. Коли?
- Так само, вночі. Я повідомлю додатково, коли вивезуть.
Так, специфіка евакуації, хоч поранених, хоч полеглих тут така, що тільки вночі. Отже всі, хто отримав поранення, чи загинув після від’їзду евакуаційного транспорта, чекають майже добу наступної ночі. Це не економія солярки. Це намагання звести ризики евакуаційних операцій до мінімуму.
От і зараз про загиблого стало відомо зранку. А значить вивезуть його тільки найближчої ночі.
Та ось пішло не так, і ми, прочекавши всю ніч в традиційному поверхневому сні, виклику так і не почули: бійця не вивезли.
- Добре, що зараз морози, і може почекати. Поспішати вже нема куди, - приблизно такого висновку ми дійшли зранку за сніданком. Це. Просто. Робота.
Ми тут і для цього теж.
Наступної ночі нам кажуть висуватися на точку. Загиблого вивезли.



( читати далі )

Діти війни

Донька сказала днями: «Я живу на цьому світі з війною довше, ніж без війни». Їй 16. Наші батьки змогли дати нам дитинство без війни, ми своїм дітям ні. Хоча, насправді, ні наші батьки, ні ми нічого не вирішуємо. Просто нам "пощастило", їм ні. А це так, констатація факту і ще один привід для самоїдства.