Моя первая книга Жадана
07/07/2021 10:09![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
newsparkyУ брата в комнате на полках много книг. Успевает и работать по 12 часов, и книги читать, и фильмы посмотреть, и к маме съездить, и репетировать и выступать, и в интернете посидеть. Я не успеваю ничего. Точнее я что-то делаю в этой жизни, но то ли делаю не то, то ли оно не приносит мне удовольствия, то ли душа просить чего то больше, но к чему я еще не готов. Или уже не готов. Так или иначе, но книги я почти не читаю. Хотя хочется. Но меня всегда что-то отвлекает. Лукавлю. Что-то... Телефон меня постоянно отвлекает. Выйду на балкон с книгой и телефоном. Думаю, гляну что-там нового в мире творится 5 минут и после этого почитаю книгу, хоть страниц 10. Хоп и вместо 5 минут - 40, и на книгу времени не осталось.
У брата на полках много Жадана. В то числе и книга с интригующим названием "Депеш Мод". Пробовал читать, не пошло. А недавно захотелось почитать одну из относительно свежих его работ "Інтернат". Брат говорил: "Не стоит, мрачная. Ты и так психованный какой-то последнее время". Долго я ее читал, месяца два, наверное. Но мне понравилась. Особенно язык. Судите сами:
Січневий ранок довгий і нерухомий, як черга в лікарні. Ранковий холод на кухні, грифельні сутінки за вікном. Паша підходить до плити, відразу ж ловить солодкавий запах газу. У Паші він завжди асоціюється з бадьорим ранковим прокиданням. Щоранку збираючись на роботу, покидавши до портфеля учнівські зошити й підручники, вибиратись на кухню, дихати солодким газом, пити міцний чай, заїдаючи його чорним хлібом, переконувати себе в тому, що життя вдалося, переконавши, бігти на роботу. Цей запах супроводжує його все життя, у нього навіть апетиту немає, коли випадає прокидатись не вдома, бракує домашньої ранкової плити, що відгонить пропаленими конфорками. Паша визирає у вікно, розглядає чорний сніг і чорне небо, сідає за стіл, струшує головою, намагаючись прийти до тями. Шоста ранку, січень, понеділок, ще один день без роботи.
Бере з підвіконня зошити, гортає, тут-таки кладе назад, підводиться, проходить коридором, зазирає в кімнату. Старий спить у кріслі, з екрана до нього намагається докричатися хтось, залитий кров’ю, але марно: звук старий вимкнув ще з ночі, його тепер не дістанеш, хоч як кричи. Паша на якусь мить затримується, дивиться на кров. Той, що кричить, теж переводить погляд на Пашу та кричить уже до нього: не вимикай, послухай, це важливо, тебе це теж стосується. Але Паша швидко знаходить пульт, витискає, ніби пасту з тюбика, велику червону кнопку, кидає пульт на стіл і виходить надвір, обережно, щоб не розбудити старого, причиняючи за собою двері. Але двері все одно тривожно проскрипують у ранкових сутінках, старий у кімнаті відразу ж прокидається, знаходить пульт і мовчки вмикає телевізор, в якому відбувається щось жахливе, щось, що стосується всіх. А Паша вже добігає до станції.
У брата на полках много Жадана. В то числе и книга с интригующим названием "Депеш Мод". Пробовал читать, не пошло. А недавно захотелось почитать одну из относительно свежих его работ "Інтернат". Брат говорил: "Не стоит, мрачная. Ты и так психованный какой-то последнее время". Долго я ее читал, месяца два, наверное. Но мне понравилась. Особенно язык. Судите сами:
Січневий ранок довгий і нерухомий, як черга в лікарні. Ранковий холод на кухні, грифельні сутінки за вікном. Паша підходить до плити, відразу ж ловить солодкавий запах газу. У Паші він завжди асоціюється з бадьорим ранковим прокиданням. Щоранку збираючись на роботу, покидавши до портфеля учнівські зошити й підручники, вибиратись на кухню, дихати солодким газом, пити міцний чай, заїдаючи його чорним хлібом, переконувати себе в тому, що життя вдалося, переконавши, бігти на роботу. Цей запах супроводжує його все життя, у нього навіть апетиту немає, коли випадає прокидатись не вдома, бракує домашньої ранкової плити, що відгонить пропаленими конфорками. Паша визирає у вікно, розглядає чорний сніг і чорне небо, сідає за стіл, струшує головою, намагаючись прийти до тями. Шоста ранку, січень, понеділок, ще один день без роботи.
Бере з підвіконня зошити, гортає, тут-таки кладе назад, підводиться, проходить коридором, зазирає в кімнату. Старий спить у кріслі, з екрана до нього намагається докричатися хтось, залитий кров’ю, але марно: звук старий вимкнув ще з ночі, його тепер не дістанеш, хоч як кричи. Паша на якусь мить затримується, дивиться на кров. Той, що кричить, теж переводить погляд на Пашу та кричить уже до нього: не вимикай, послухай, це важливо, тебе це теж стосується. Але Паша швидко знаходить пульт, витискає, ніби пасту з тюбика, велику червону кнопку, кидає пульт на стіл і виходить надвір, обережно, щоб не розбудити старого, причиняючи за собою двері. Але двері все одно тривожно проскрипують у ранкових сутінках, старий у кімнаті відразу ж прокидається, знаходить пульт і мовчки вмикає телевізор, в якому відбувається щось жахливе, щось, що стосується всіх. А Паша вже добігає до станції.
no subject
Date: 07/07/2021 10:04 (UTC)no subject
Date: 07/07/2021 10:27 (UTC)no subject
Date: 07/07/2021 10:27 (UTC)no subject
Date: 07/07/2021 10:31 (UTC)no subject
Date: 07/07/2021 10:32 (UTC)Но с другой стороны же хочется похвастаться своим штативом единомышленникам, поэтому еще в раздумьях, что делать :-)
no subject
Date: 07/07/2021 10:33 (UTC)no subject
Date: 07/07/2021 10:34 (UTC)no subject
Date: 07/07/2021 10:36 (UTC)no subject
Date: 07/07/2021 10:36 (UTC)no subject
Date: 07/07/2021 12:16 (UTC)no subject
Date: 07/07/2021 12:18 (UTC)no subject
Date: 07/07/2021 14:23 (UTC)no subject
Date: 07/07/2021 18:36 (UTC)У него "Ворошиловград" и "Интернат" хорошо получились.
no subject
Date: 07/07/2021 19:22 (UTC)