![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
newsparky13 жовтня окупанти вчергове вдарили по Миколаєву, знищивши житловий будинок. Дитина пробула під його уламками шість годин. На жаль, отримані Артемом травми, призвели до зупинки серця. Він помер в лікарні.
Артем вчився у 6-А класі Миколаївської школи №54. Хлопчик захоплювався ІТ, до російського вторгнення ходив на айкідо, грав у футбол з татом, з яким дуже любив проводити час, мріючи, щоб родина була разом – шість років тому його батьки розійшлися.
Після початку повномасштабної війни, матір Артема хотіла разом з сином виїхати за кордон, де, як викладач англійської у місцевій гімназії, могла б працювати онлайн.
«План був приїхати до Миколаєва і попрощатися з татом. Але Артем дуже просив, щоб родина була разом. Щоразу, коли я пропонувала поїхати до Одеси чи на захід України, або за кордон, він відмовлявся. Для нього важливим було жити разом з татом. Говорив, що ти як хочеш, а я буду з татом. Він був дуже мужнім, не боявся ракет», – пригадує Алла Іващенко мама хлопчика.
Відтак, родина вирішила залишитися в місті. Артем займався онлайн, не пропускав уроки, подекуди і під час повітряної тривоги, був дуже старанним, вчився на “відмінно”.
З початку серпня, коли обстріли Миколаєва посилилися, родина щовечора виїздила ночувати до бабусі в село, що за містом. Але саме того вечора чомусь не поїхали, вирішивши лишитися вдома.
Шість годин під завалами. З першої години ночі.
Близько восьмої ранку Артема деблокували. Кадри, як його вивозять на ношах, облетіли більшість медіа. На відео потрапив момент, де батько обіймає хлопчика, а той рукою вказує на дрон рятувальних служб, що знімав наслідки обстрілу.
«Артем був при свідомості до останнього. Ще дорогою до лікарні він говорив: «Мамо, я школу пропущу сьогодні», наскільки він був старанною дитиною. Мабуть, ми так попрощалися тоді в обіймах. Він з татом на ношах, а зі мною в кареті швидкої», – каже мама Артема.
«Дитина прийняла весь цей жах на себе. Мабуть, зберегла нас для чогось, але для чого ми не знаємо. Я питаю у Бога, чому постраждали не ми, а дитина пережила ці муки.»
Його мрією було, щоб наша родина збереглася. У нас все стало добре. Ми вирішили, що надалі повертатимемо родину. Це дитина зробила так, що вся родина об’єдналася. Коли ховали Артема, я сказала, що виконаю, синок, твою мрію бути з татом разом».
«В нас забрали наш сенс життя, нашу душу. Ми кожного дня говоримо із його світлиною, здається, що так легше, що він поряд із нами. Думаємо, що він з небес дивиться на нас, тому намагаємось триматися», - говорить Алла.
Артема поховали 15 жовтня. Рівно за місяць, 15 листопада, йому мало б виповнитися 12 років
Твір-роздум „Ким я мрію стати“
Зараз наша країна переживає складні часи. Так важко ще ніколи не було. Кожній людині необхідно замислюватись над тим, яку користь вона може надати державі.
Ми - молоде покоління, і від нас залежить майбутнє країни. Сучасне суспільство потребує відповідальних людей, які серйозно ставляться до самих себе і до свого розвитку. Я вчуся в шостому класі, але вже замислююся про те, яким буде моє майбутнє життя, яку професію я оберу.
Можна, звичайно, отримати вищу освіту і працювати в державній установі, а можна стати підприємцем і почати власний бізнес. Я вважаю, цю професію однією з найважчих, нервових та виснажливих, але дуже прибутковою та престижною. Для того, щоб бізнес був успішним повинен бути хист та навички в різних сферах діяльності, розбиратися в економіці, бухгалтерії, бути цілеспрямованим та брати відповідальність за прийняті рішення.
Підприємець сам розписує свій графік і сам його дотримується. Ніхто не стоїть над ним із годинником, не підганяє. Він сам привчає себе до дисципліни, тому що лише від нього залежить його прибуток. Ніхто не вимагає дрес-коду, дотримуватись чітких настанов. В бізнесі можна придумувати нові ідеї і втілювати їх в життя.
Але вони мають чесно та вчасно платити податки, щоб підтримувати економіку держави.
Моя мрія – мати бізнес у сфері обслуговування. У моєму уявленні це був би торговий розважальний комплекс, в якому розмістилися: кінотеатри, кафе, магазин.
Зараз, на жаль, немає куди вже піти в нашому місті через воєнні дії, що розв‘язала сусідня держава з нами.
У моєму комплексі людина будь-якого віку змогла б знайти собі заняття. Для дітей я б відкрив кімнату ігор, де вони під наглядом досвідчених вихователів брали б участь в різних конкурсах, переглядали мультфільми, розважалися.
Підлітки б дивились кінофільм, слухали гарну музику, змогли б пограти а боулінг, чи посидіти в інтернет-кафе. А батьки в цей час мали б можливість сходити в магазин, зустрітися з друзями в кафе або розважатись, граючи в боулінг чи більярд.
Я думаю, щоб моя мрія здійснилася…
***
«Це дивно…і незвично…але цей запис був перед страшною трагедією …Мій син декламував молитву» – пише матір загиблого від ракетного удару 11-річного Артема Мардзявко з Миколаєва.
Слова Артема на цьому відео:
«Олександр Кониський „Молитва за Україну”
Боже великий, єдиний,
Нам Україну храни,
Волі і світу промінням
Ти її осіни.
Світлом науки і знання
Нас, дітей, просвіти,
В чистій любові до краю,
Ти нас, Боже, зрости.
Молимось, Боже єдиний,
Нам Україну храни,
Всі свої ласки й щедроти
Ти на люд наш зверни.
Дай йому волю, дай йому долю,
Дай доброго світу,
Щастя, дай, Боже, народу
І многая, многая літа. »
Ми мусимо запам‘ятати ці слова
Малюнок: https://www.instagram.com/0lga.art/
Артем вчився у 6-А класі Миколаївської школи №54. Хлопчик захоплювався ІТ, до російського вторгнення ходив на айкідо, грав у футбол з татом, з яким дуже любив проводити час, мріючи, щоб родина була разом – шість років тому його батьки розійшлися.
Після початку повномасштабної війни, матір Артема хотіла разом з сином виїхати за кордон, де, як викладач англійської у місцевій гімназії, могла б працювати онлайн.
«План був приїхати до Миколаєва і попрощатися з татом. Але Артем дуже просив, щоб родина була разом. Щоразу, коли я пропонувала поїхати до Одеси чи на захід України, або за кордон, він відмовлявся. Для нього важливим було жити разом з татом. Говорив, що ти як хочеш, а я буду з татом. Він був дуже мужнім, не боявся ракет», – пригадує Алла Іващенко мама хлопчика.
Відтак, родина вирішила залишитися в місті. Артем займався онлайн, не пропускав уроки, подекуди і під час повітряної тривоги, був дуже старанним, вчився на “відмінно”.
З початку серпня, коли обстріли Миколаєва посилилися, родина щовечора виїздила ночувати до бабусі в село, що за містом. Але саме того вечора чомусь не поїхали, вирішивши лишитися вдома.
Шість годин під завалами. З першої години ночі.
Близько восьмої ранку Артема деблокували. Кадри, як його вивозять на ношах, облетіли більшість медіа. На відео потрапив момент, де батько обіймає хлопчика, а той рукою вказує на дрон рятувальних служб, що знімав наслідки обстрілу.
«Артем був при свідомості до останнього. Ще дорогою до лікарні він говорив: «Мамо, я школу пропущу сьогодні», наскільки він був старанною дитиною. Мабуть, ми так попрощалися тоді в обіймах. Він з татом на ношах, а зі мною в кареті швидкої», – каже мама Артема.
«Дитина прийняла весь цей жах на себе. Мабуть, зберегла нас для чогось, але для чого ми не знаємо. Я питаю у Бога, чому постраждали не ми, а дитина пережила ці муки.»
Його мрією було, щоб наша родина збереглася. У нас все стало добре. Ми вирішили, що надалі повертатимемо родину. Це дитина зробила так, що вся родина об’єдналася. Коли ховали Артема, я сказала, що виконаю, синок, твою мрію бути з татом разом».
«В нас забрали наш сенс життя, нашу душу. Ми кожного дня говоримо із його світлиною, здається, що так легше, що він поряд із нами. Думаємо, що він з небес дивиться на нас, тому намагаємось триматися», - говорить Алла.
Артема поховали 15 жовтня. Рівно за місяць, 15 листопада, йому мало б виповнитися 12 років
Твір-роздум „Ким я мрію стати“
Зараз наша країна переживає складні часи. Так важко ще ніколи не було. Кожній людині необхідно замислюватись над тим, яку користь вона може надати державі.
Ми - молоде покоління, і від нас залежить майбутнє країни. Сучасне суспільство потребує відповідальних людей, які серйозно ставляться до самих себе і до свого розвитку. Я вчуся в шостому класі, але вже замислююся про те, яким буде моє майбутнє життя, яку професію я оберу.
Можна, звичайно, отримати вищу освіту і працювати в державній установі, а можна стати підприємцем і почати власний бізнес. Я вважаю, цю професію однією з найважчих, нервових та виснажливих, але дуже прибутковою та престижною. Для того, щоб бізнес був успішним повинен бути хист та навички в різних сферах діяльності, розбиратися в економіці, бухгалтерії, бути цілеспрямованим та брати відповідальність за прийняті рішення.
Підприємець сам розписує свій графік і сам його дотримується. Ніхто не стоїть над ним із годинником, не підганяє. Він сам привчає себе до дисципліни, тому що лише від нього залежить його прибуток. Ніхто не вимагає дрес-коду, дотримуватись чітких настанов. В бізнесі можна придумувати нові ідеї і втілювати їх в життя.
Але вони мають чесно та вчасно платити податки, щоб підтримувати економіку держави.
Моя мрія – мати бізнес у сфері обслуговування. У моєму уявленні це був би торговий розважальний комплекс, в якому розмістилися: кінотеатри, кафе, магазин.
Зараз, на жаль, немає куди вже піти в нашому місті через воєнні дії, що розв‘язала сусідня держава з нами.
У моєму комплексі людина будь-якого віку змогла б знайти собі заняття. Для дітей я б відкрив кімнату ігор, де вони під наглядом досвідчених вихователів брали б участь в різних конкурсах, переглядали мультфільми, розважалися.
Підлітки б дивились кінофільм, слухали гарну музику, змогли б пограти а боулінг, чи посидіти в інтернет-кафе. А батьки в цей час мали б можливість сходити в магазин, зустрітися з друзями в кафе або розважатись, граючи в боулінг чи більярд.
Я думаю, щоб моя мрія здійснилася…
***
«Це дивно…і незвично…але цей запис був перед страшною трагедією …Мій син декламував молитву» – пише матір загиблого від ракетного удару 11-річного Артема Мардзявко з Миколаєва.
Слова Артема на цьому відео:
«Олександр Кониський „Молитва за Україну”
Боже великий, єдиний,
Нам Україну храни,
Волі і світу промінням
Ти її осіни.
Світлом науки і знання
Нас, дітей, просвіти,
В чистій любові до краю,
Ти нас, Боже, зрости.
Молимось, Боже єдиний,
Нам Україну храни,
Всі свої ласки й щедроти
Ти на люд наш зверни.
Дай йому волю, дай йому долю,
Дай доброго світу,
Щастя, дай, Боже, народу
І многая, многая літа. »
Ми мусимо запам‘ятати ці слова
Малюнок: https://www.instagram.com/0lga.art/
no subject
Date: 30/11/2022 16:54 (UTC)no subject
Date: 30/11/2022 18:38 (UTC)Остальные свидетели такие же?
no subject
Date: 30/11/2022 19:20 (UTC)no subject
Date: 30/11/2022 19:23 (UTC)В Курской области тоже с кондишенами траблы?
no subject
Date: 30/11/2022 19:24 (UTC)no subject
Date: 30/11/2022 19:31 (UTC)жалко парня... да и всех жалко.
а 0145 пусть вспоминает историю последних лет и лечит мозг...
no subject
Date: 30/11/2022 19:34 (UTC)жалко парня. всех жалко.
а 0145 пусть вспомнит историю последних 20 лет и лечит мозг от пропаганды