...Остання подорож Тараса Григоровича тривала два тижні й була схожою на гастролі рок-зірки. Москва, Тула, Орел, Глухів, Батурин, Ніжин: у кожному населеному пункті, де вони зупинялися, збігалися гімназисти, інтелігенція та прості витріщаки. Всюди правили панахиди, іноді навіть двічі-тричі. В Орлі труну зустрічав полковий хор, який голосив похоронний марш, скомпонований капельмейстером із пісні «Не ходи Грицю на вечорниці».
Нарешті священний труп прибув під Київ, де його вже чекали родичі та, знову-таки, купа палких студентів.
Тут виявилося, що думки про місце для поховання у близьких Шевченка не збігаються. Багато хто пропонував саме Київ — наприклад, на кладовищі Видубицького монастиря, в компанії генералів, купців та інших «мажорів». Також лунала ідея облаштувати могилу на Щекавиці й поставити там величезний дубовий хрест (так паломники, які йдуть із-за Дніпра, бачитимуть Шевченка, а сам Шевченко бачитиме Дніпро).
Названий брат Шевченка Варфоломій обрав другий варіант, навіть уже купив хрест і могилу на Щекавиці. Але Честаховський запевнив його, що сам Шевченко озвучив своє останнє бажання абсолютно чітко: ховати в Каневі. Що, взагалі-то, не зовсім правда: жодного заповіту у покійника не було, петербурзькі організатори перепоховання з ним в останні хвилини не сиділи, а самого Шевченка перед смертю більше цікавив опіум.
В будь-якому разі, Варфоломій відступив. Канів так Канів.
Спершу процесія затрималася на день у Микільській Слобідці. Місцеві фанати хотіли везти труну просто через центр Києва до університетської церкви, не чекаючи жодних дозволів. Але на такий сміливий крок не наважилися.
Місцева влада взагалі дуже напружувалася через ці дивні й непомірно гамірні похорони. Врешті домовилися відслужити панахиду в Церкві Різдва Христового (в тій, що на Поштовій площі) — але без жодних промов і збіговиськ у центрі.
Труну понесли через Ланцюговий міст (там, де зараз міст метро) і далі набережною. Постійно зупинялися, щоб послухати черговий спіч або що-небудь заспівати (київські студенти навіть винайняли музикантів). Біля самої церкви їх уже чекав кількатисячний натовп. Промови закінчились, але співи тривали. Під час панахиди до труни проштовхнулася невідома жінка й мовчки поклала терновий вінок.
Корисна їжа часто дорожча, ніж фастфуд, але за неї ваш організм буде вдячний значно більше. Якісна інформація теж коштує грошей. Підтримайте hromadske
Подорож продовжилася на пароплаві Дніпром. Того року була велика повінь, через це пароплав не зміг нормально пристати до берега в Каневі — зупинився на чималій відстані. Як донести свинцеву труну на берег? Пробували на руках, але відразу зрозуміли, що це погана ідея: іти довелося угруз у воді, ще й непевним багнистим дном. Маленький баркас не витримав би ваги, а великий сів би на мілину.
Упоралися з допомогою звичайного возу, в який замість коней запряглися люди. Шевченко нарешті опинився на рідній землі.
Його віднесли в церкву, де він пробув ще три дні, перш ніж упокоїтися під землею. Григорій Честаховський і Варфоломій Шевченко знову почали сперечатися стосовно місця для могили, і Варфоломій знову відступив. Вибрали тихе місце на горі, подалі від церкви та людських очей.
Текст звідси

30.09.23.

Нарешті священний труп прибув під Київ, де його вже чекали родичі та, знову-таки, купа палких студентів.
Тут виявилося, що думки про місце для поховання у близьких Шевченка не збігаються. Багато хто пропонував саме Київ — наприклад, на кладовищі Видубицького монастиря, в компанії генералів, купців та інших «мажорів». Також лунала ідея облаштувати могилу на Щекавиці й поставити там величезний дубовий хрест (так паломники, які йдуть із-за Дніпра, бачитимуть Шевченка, а сам Шевченко бачитиме Дніпро).
Названий брат Шевченка Варфоломій обрав другий варіант, навіть уже купив хрест і могилу на Щекавиці. Але Честаховський запевнив його, що сам Шевченко озвучив своє останнє бажання абсолютно чітко: ховати в Каневі. Що, взагалі-то, не зовсім правда: жодного заповіту у покійника не було, петербурзькі організатори перепоховання з ним в останні хвилини не сиділи, а самого Шевченка перед смертю більше цікавив опіум.
В будь-якому разі, Варфоломій відступив. Канів так Канів.
Спершу процесія затрималася на день у Микільській Слобідці. Місцеві фанати хотіли везти труну просто через центр Києва до університетської церкви, не чекаючи жодних дозволів. Але на такий сміливий крок не наважилися.
Місцева влада взагалі дуже напружувалася через ці дивні й непомірно гамірні похорони. Врешті домовилися відслужити панахиду в Церкві Різдва Христового (в тій, що на Поштовій площі) — але без жодних промов і збіговиськ у центрі.
Труну понесли через Ланцюговий міст (там, де зараз міст метро) і далі набережною. Постійно зупинялися, щоб послухати черговий спіч або що-небудь заспівати (київські студенти навіть винайняли музикантів). Біля самої церкви їх уже чекав кількатисячний натовп. Промови закінчились, але співи тривали. Під час панахиди до труни проштовхнулася невідома жінка й мовчки поклала терновий вінок.
Корисна їжа часто дорожча, ніж фастфуд, але за неї ваш організм буде вдячний значно більше. Якісна інформація теж коштує грошей. Підтримайте hromadske
Подорож продовжилася на пароплаві Дніпром. Того року була велика повінь, через це пароплав не зміг нормально пристати до берега в Каневі — зупинився на чималій відстані. Як донести свинцеву труну на берег? Пробували на руках, але відразу зрозуміли, що це погана ідея: іти довелося угруз у воді, ще й непевним багнистим дном. Маленький баркас не витримав би ваги, а великий сів би на мілину.
Упоралися з допомогою звичайного возу, в який замість коней запряглися люди. Шевченко нарешті опинився на рідній землі.
Його віднесли в церкву, де він пробув ще три дні, перш ніж упокоїтися під землею. Григорій Честаховський і Варфоломій Шевченко знову почали сперечатися стосовно місця для могили, і Варфоломій знову відступив. Вибрали тихе місце на горі, подалі від церкви та людських очей.
Текст звідси

30.09.23.

