Зі спогадів журналіста та письменника Станіслава Сергійовича Калінічева:
«...Прес-конференція добігала кінця. Багато хто вже зачохлив свої камери, коли Антонову передали термінову телеграму. Олег Костянтинович поглядом пробігся текстом. Очевидно, його зміст вимагав негайної дії, але Антонов все ж таки вирішив закінчити свій виступ.
— То на чому я зупинився? — спитав він.
Нелегко йому було відразу перестати думати про отримане повідомлення. Він нагнув голову, уперся пальцями в перенісся, зусиллям волі повертаючись до перерваної розмови. І в цей час: "трак!", потім ще раз - "трак!" — двічі підстрибнуло дзеркало в «Асахі», камері, якою тоді знімав фотограф Микола Федорович Козловський.
Пізніше цей портрет Антонова побував на кількох виставках, а в одній зі своїх книг Козловський помістив його на розвороті поруч із знімком літака, що плив над землею. І кращого, психологічно достовірнішого портрета О.К. Антонова я не бачив.»

«...Прес-конференція добігала кінця. Багато хто вже зачохлив свої камери, коли Антонову передали термінову телеграму. Олег Костянтинович поглядом пробігся текстом. Очевидно, його зміст вимагав негайної дії, але Антонов все ж таки вирішив закінчити свій виступ.
— То на чому я зупинився? — спитав він.
Нелегко йому було відразу перестати думати про отримане повідомлення. Він нагнув голову, уперся пальцями в перенісся, зусиллям волі повертаючись до перерваної розмови. І в цей час: "трак!", потім ще раз - "трак!" — двічі підстрибнуло дзеркало в «Асахі», камері, якою тоді знімав фотограф Микола Федорович Козловський.
Пізніше цей портрет Антонова побував на кількох виставках, а в одній зі своїх книг Козловський помістив його на розвороті поруч із знімком літака, що плив над землею. І кращого, психологічно достовірнішого портрета О.К. Антонова я не бачив.»

