Втомлений ніконіст
25/02/2024 22:32![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
newsparky7 років тому я створив у фб групу, в якій хотілося зібрати українців, які знімають на Nikon. Хоча кажуть, що камера, як і розмір, не має значення, але все ж доля якось робить так, що деякі люди все своє життя віддають перевагу якійсь одній марці машини, цигарок чи, наприклад, фотокамери. А я з Nikon з 2004 року, з’явився в мене в 2017-му такий порив, то ж взяв та створив. Майже 7 років я один адмінив цю групу, бо не міг нікому довірити свою дитину. Я відповідав за її зміст то ж все робив сам. Багато було за цей час конфліктів, банів, гарних фото, дуже гарних і гімна також. Я завжди намагався бути таким мудрим і розважливим і не йти на поводу у натовпу. Коли, наприклад, від мене вимагали видалити комент, а я казав, що, так, він на грані, але правил не порушує, то залишиться. Був таким собі третейським суддею. Чесним і непідкупним.
Але я втомився за ці 7 років. Це як з Depeche Mode. Я досі люблю їх, слухаю, але вже не фанатію. Так і з Nikon. Навіть, скажу більше. Десь місяць-два тому серйозно захопився їдеєю купити собі бездзеркалку Canon R чи RP. Дивився огляди, шукав на OLX оголошення, а потім плюнув і купив Nikon D750, який на 10 тисяч гривень дешевший за RP і на 20 тисяч гривень дешевший за R. Не заробляю я на такі хоббі. Я ледь відклав на D750. Це моя друга дзеркала і перший фулфрейм. Ця модель з'явилася ще у 2014-му і ось я нарешті догнав той потяг і купив її. Вона класна, вона була і залишається топ за свої гроші, але радості особливої я поки не відчув.
Але мова не про це. Про те, що який же я ніконіст, якщо подумки зрадив з кеноном. Жартую. Втомився я адмінити ту групу. Вже неодноразово хотілось з нею розпрощатися, але потім заспокоювався і змінював це рішення. Та сьогодні, коли під одним з постів з фото розпочався черговий срач про мову, я вирішив, що з мене досить. Написав оголошення про те, що з особистих обставин не можу вести групу далі і шукаю нового адміна. Не модератора, не одного з адмінів, а єдиного, замість мене, кому я віддам групу з майже 10 тисяч учасників і який буде сам вирішувати її подальшу долю. І додав, що якщо за місяць не знайду собі заміну, групу закрию. Не хотілося віддавати групу будь кому, хотілось знайти людину, яка б так само горіла цією справою, як я колись горів. На моє здивування вже за півгодини мені написав хлопець, сказав, що готовий взятися, що не хотів би, щоб така гарна і потрібна група припинила своє існування. Я записав його першим кандидатом. А потім подивився його інсту, сайт і вирішив: це саме той, хто мені потрібен. Додав його в адміни, себе одразу видалив, щоб не передумати.
Через декілька годин зайшов у групу, вона живе своїм життям, з'явилися нові пости, вже схвалені не мною, і так сумно трохи мені стало. 7 років життя. Тисячі фото пройшли через мене. Але потім заспокоївся. Моє дитя живе, а я вільний від зобов'язань та від ідіотів. Амінь.
Але я втомився за ці 7 років. Це як з Depeche Mode. Я досі люблю їх, слухаю, але вже не фанатію. Так і з Nikon. Навіть, скажу більше. Десь місяць-два тому серйозно захопився їдеєю купити собі бездзеркалку Canon R чи RP. Дивився огляди, шукав на OLX оголошення, а потім плюнув і купив Nikon D750, який на 10 тисяч гривень дешевший за RP і на 20 тисяч гривень дешевший за R. Не заробляю я на такі хоббі. Я ледь відклав на D750. Це моя друга дзеркала і перший фулфрейм. Ця модель з'явилася ще у 2014-му і ось я нарешті догнав той потяг і купив її. Вона класна, вона була і залишається топ за свої гроші, але радості особливої я поки не відчув.
Але мова не про це. Про те, що який же я ніконіст, якщо подумки зрадив з кеноном. Жартую. Втомився я адмінити ту групу. Вже неодноразово хотілось з нею розпрощатися, але потім заспокоювався і змінював це рішення. Та сьогодні, коли під одним з постів з фото розпочався черговий срач про мову, я вирішив, що з мене досить. Написав оголошення про те, що з особистих обставин не можу вести групу далі і шукаю нового адміна. Не модератора, не одного з адмінів, а єдиного, замість мене, кому я віддам групу з майже 10 тисяч учасників і який буде сам вирішувати її подальшу долю. І додав, що якщо за місяць не знайду собі заміну, групу закрию. Не хотілося віддавати групу будь кому, хотілось знайти людину, яка б так само горіла цією справою, як я колись горів. На моє здивування вже за півгодини мені написав хлопець, сказав, що готовий взятися, що не хотів би, щоб така гарна і потрібна група припинила своє існування. Я записав його першим кандидатом. А потім подивився його інсту, сайт і вирішив: це саме той, хто мені потрібен. Додав його в адміни, себе одразу видалив, щоб не передумати.
Через декілька годин зайшов у групу, вона живе своїм життям, з'явилися нові пости, вже схвалені не мною, і так сумно трохи мені стало. 7 років життя. Тисячі фото пройшли через мене. Але потім заспокоївся. Моє дитя живе, а я вільний від зобов'язань та від ідіотів. Амінь.
